Вірш «Дощ (“Благодатний, довгожданий…”)»
Максим Рильський

Вірш «Дощ (Благодатний, довгожданий…)» Максима Рильського – це утвердження найпростіших та найбанальніших речей, без яких неможливо було б уявити людське життя. В цьому прикладі пейзажної лірики письменник вкотре доводить, наскільки прекрасною може бути природа, що черпає життєві сили з дощу, без якого не було б нічого живого. Притаманним для письменника є і настрій твору, що наповнює душу радісними емоціями та вірою в добро, що неодмінно настане. Саме в природі можна знайти все, що необхідно людині, й тому потрібно брати приклад з ліричного героя, що любить свій край та людей, що в ньому живуть.

Сюжет твору є сукупністю уявлень самого письменника про наш світ. Він радий просто тому, що живе серед всього того квітучого та прекрасного, що оточує його. Для того, аби передати всі сенси, автор використовує цілу плеяду зорових, слухових та чуттєвих образів. Серед них, певно, найважливішим є образ землі, що є матір’ю всього – від людей до природи.

Але лише з життєдайною силою дощу, земля може приносити людям пшеницю і ячмінь, з яких можна зробити хліб, що є метафоричними символами життя в українській культурі. Озвучені образи персоніфіковані і постають в творі ніби живими людьми, яким Рильський і присвятив свою оду.

Твір письменника не обділений великою кількістю художніх засобів, зокрема епітетів, що знаходять себе в прикметниках та прислівниках по всьому тексту. Саме вони відтворюють той особливий стиль, який вирізняє ліричну творчість автора з-поміж творчого доробку інших письменників. Вони підкреслюють образи, що були озвучені вище, та дозволяють поглянути на природу, що оточує нас щодня не просто як на щось буденне, а щось величне, невимовно прекрасне та таке, чим треба захоплюватись щодня. Певно, саме в сплетінні художньої та філософічної краси твору полягає його невмируща актуальність.