Вірш «Кухлик»
Павло Глазовий

Вірш «Кухлик» Павла Глазового – це гумористичний твір, який автор написав, щоб заохотити людей використовувати українську мову частіше. Рідну мову поет дуже любив, і йому хотілось, щоб інші українці теж її використовували, незалежно від того, де вони мешкають – в селі чи в місті. Питання мови в Україні завжди було гострим, а поет був із тих, хто хотів щось робити, щоб популяризувати і прославляти українську. Певно, цим він і керувався, коли писав цю поетичну гумореску.

У центрі сюжету знаходиться дідусь, який приїхав у велике місто із села. Столиця – це місце, де повно різних крамничок, а оскільки дід з собою грошей узяв, то й не оминає він жодної з тих, що трапляються на шляху. Певно, хоче він додому привезти якісь гарні подаруночки. Тільки у столиці його чекає розчарування. Щоправда, пов’язане воно буде не з самими покупками, а з атмосферою і мовою.

Дідусь, який звик до того, що в його селі люди говорять українською, вважав, що й в місті буде так само, але виявилось, що ні. Він звернувся до продавчині з проханням показати кухлик, а вона навіть не зрозуміла цього слова. А далі між ними відбувся не надто приємний діалог: жінка намагалась пояснити, що їй українська мова не потрібна, а дідусь, використовуючи гумор, доводив, що вона помиляється, думаючи так.

Павло Глазовий через цей твір хотів донести думку, що мова – це скарб нації. Якщо люди не будуть нею користуватись, то з часом вона просто зникне, а з нею разом і вся держава. Не дарма ж кажуть, що українська – одна з найкрасивіших мов світу. Співоча і солов’їна – саме такі поетичні епітети використовуються, коли хтось говорить про українську мову. І вона дійсно така. А завдяки таким поетам, як пан Глазовий, вона популяризується.

Звісно, висміювати когось, як це робив дідусь у творі, не завжди варто, бо все ж людей не потрібно ображати. А от розмовляти українською у побуті і в діловому спілкуванні українцям варто. Бо яка ж мова може бути кращою, ніж рідна?!