По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати? Постривайте, все розкажу, Слухайте ж, дівчата. Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила, Пішов та й загинув… Якби знала, що покине, — Була б не любила; Якби знала, що загине, — Була б не пустила; Якби знала, не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою; Якби знала!..
І то лихо — Попереду знати, Що нам в світі зустрінеться. Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю… Само серце знає, Кого любить… Нехай в’яне, Поки закопають! Бо не довго, чорнобриві, Карі оченята; Біле личко червоніє Не довго, дівчата! До полудня, та й зав’яне, Брови полиняють… Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає. Защебече соловейко В лузі на калині, — Заспіває козаченько, Ходя по долині. Виспівує, поки вийде Чорнобрива з хати; А він її запитає: “Чи не била мати?” Стануть собі, обіймуться, — Співа соловейко; Послухають, розійдуться, — Обоє раденькі. Ніхто того не побачить, Ніхто не спитає: “Де ти була, що робила?” Сама собі знає. Любилася, кохалася, А серденько мліло: Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло. Не сказало — осталася, День і ніч воркує, Як голубка без голуба, А ніхто не чує. Не щебече соловейко В лузі над водою, Не співає чорнобрива, Стоя під вербою; Не співає, — як сирота, Білим світом нудить. Без милого батько, мати — Як чужії люде. Без милого сонце світить — Як ворог сміється; Без милого скрізь могила… А серденько б’ється!
Минув і рік, минув другий Козака немає; Сохне вона, як квіточка, — Ніхто не питає. “Чого в’янеш, моя доню?” — Мати не спитала, За старого, багатого Нищечком єднала. “Іди, доню, — каже мати, — Не вік дівовати. Він багатий, одинокий — Будеш пановати”.
“Не хочу я пановати, Не піду я, мамо! Рушниками, що придбала, Спусти мене в яму. Нехай попи заспівають, А дружки поплачуть: Легше мені в труні лежать, Ніж його побачить”.
Не слухала стара мати, Робила, що знала; Все бачила чорнобрива, Сохла і мовчала. Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго їй на сім світі Без милого жити? “Бабусенько, голубонько, Серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду, Де милий-серденько? Чи жив, здоров, чи він любить, Чи забув-покинув? Скажи ж мені, де мій милий? Край світа полину! Бабусенько, голубонько, Скажи, коли знаєш! Бо видає мене мати За старого заміж.
Любить його, моя сиза, Серце не навчити. Пішла б же я утопилась — Жаль душу згубити. Коли нежив чорнобривий, Зроби, моя пташко, Щоб додому не вернулась… Тяжко мені, тяжко! Там старий жде з старостами… Скажи ж мою долю”. “Добре, доню; спочинь трошки.. Чини ж мою волю. Сама колись дівовала, Теє лихо знаю; Минулося — навчилася, Людям помагаю. Твою долю, моя доню, Позаторік знала, Позаторік і зіллячка Для того придбала”.
Пішла стара, мов каламар Достала з полиці. “Ось на тобі сего дива! Піди до криниці; Поки півні не співали, Умийся водою, Випий трошки сего зілля — Все лихо загоїть. Вип’єш — біжи якомога; Що б там ні кричало, Не оглянься, поки станеш Аж там, де прощалась. Одпочинеш; а як стане Місяць серед неба, Випий ще раз; не приїде — Втретє випить треба. За перший раз, як за той рік, Будеш ти такою; А за другий — серед степу Тупне кінь ногою. Коли живий козаченько, То зараз прибуде. А за третій… моя доню, Не питай, що буде. Та ще, чуєш, не хрестися, Бо все піде в воду. Тепер же йди, подивися На торішню вроду”.
Взяла зілля, поклонилась: “Спасибі, бабусю!” Вийшла з хати: “Чи йти, чи ні? Ні, вже не вернуся!” Пішла, вмилась, напилася, Мов не своя стала, Вдруге, втретє, та, мов сонна, В степу заспівала:
“Плавай, плавай, лебедонько, По синьому морю, Рости, рости, тополенько, Все вгору та вгору! Рости тонка та висока До самої хмари, Спитай бога, чи діжду я, Чи не діжду пари? Рости, рости, подивися За синєє море: По тім боці — моя доля, По сім боці — горе. Там десь милий чорнобривий По полю гуляє, А я плачу, літа трачу, Його виглядаю. Скажи йому, моє серце, Що сміються люде; Скажи йому, що загину, Коли не прибуде. Сама хоче мене мати В землю заховати… А хто ж її головоньку Буде доглядати? Хто догляне, розпитає, На старість поможе? Мамо моя, доле моя! Боже милий, боже! Подивися, тополенько, Як нема — заплачеш До схід сонця ранісінько, Щоб ніхто не бачив. Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору; Плавай, плавай, лебедонько, По синьому морю!”
Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари. По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу.
[1839, С.-Петербург]
Аналіз вірша «Тополя» Тараса Шевченко
Балада «Тополя» Тараса Шевченка пройшла крізь віки, залишаючись твором, що несе в собі утвердження найважливіших, для українців, цінностей. Лейб-мотивом історії стає тема кохання, яке автор возвеличує та яким захоплюється, водночас застерігаючи, що за великим щастям можуть стояти муки. Мова йде про ті переживання та поневіряння, яких не полишене жодне серце, остерігаючись того, що небайдужа людина покине та піде. Лише справжнє, щире та вірне кохання може жити вічно, каже письменник. Вірність та зрада – ті складові, що нерозривно пов’язані з темою кохання.
Сюжет твору може нагадати твір народного авторства, що було зроблено автором цілеспрямовано, адже мотиви цього сюжету переплітають в собі як особливості творчості Кобзаря, так і теми, що властиві народній творчості. головними героями історії є чорнобрива дівчина та козак, про кохання яких розповідає історія. На козака чекала трагічна доля, адже після їх зустрічі з дівчиною він поїхав на війну, з якої вже не повернувся. Страждання дівчини стають квінтесенцією того, що письменник бачив у коханні, адже вона не бажала нічого іншого, лиш хотіла бути з тим, хто робив її щасливою.
Перетворення дівчини на тополю – кульмінація історії. Цим письменник показує, що людині миліше стати деревом, аніж бути виданим силоміць заміж за людину, з якою не бажаєш бути. В цьому епізоді письменник засуджує тих батьків, що нехтують почуттями своїх дітей, вирішуючи за них їхню долю. Ті цінності та мотиви, які стали основою цієї балади, не втратили своєї актуальності й досі, адже почуттям кохання людина живе, й втрачаючи близьку людину, ніби обривається струна в душі. Численні метафори та порівняння, що описуючи природу, передусім говорять про людей, покликані передати ці думки автора через століття кожному новому поколінню читачів, аби воно не забуло їх.
Тут ви можете слухати читання онлайн вірш-баладу “Тополя” Тараса Шевченка українською мовою абсолютно безкоштовно.
Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли), оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки.
Якщо ви є правовласником електронної книги «Тополя» Тараса Шевченко українською мовою і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.