«Івікові журавлі»
Фрідріх Шиллер

Вірш «Івікові журавлі» Фрідріха Шиллера – це балада, яку автор написав у 1797 році, змагаючись з Ґете. Поети вирішили помірятись силами, хто з них більше таких творів напише, і цей період навіть отримав назву «рік балад». Для Шиллера це був справжній виклик, бо раніше він взагалі не пробував писати балади, а під час цього змагання створив аж декілька. Варто зазначити, що тему даного твору йому запропонував сам Ґете, а в його основі лежить легенда про Івіка, давньогрецького поета, який був дуже популярним серед людей.

Доля у центрального героя цієї історії була трагічна – він загинув, коли направлявся до Коринфа, де проходили змагання, влаштовані на честь Посейдона, бога всіх морів. То було справжнє свято для всієї нації, а учасниками були поети та бігуни. Івік теж хотів потрапити туди, але зустрілись йому на шляху злочинці. Місце було безлюдне, а бандити – озброєні. Вони знали, хто перед ними, ба більше, його вони й хотіли вбити, бо надто вже їх дратувало, що народ Івіка любить.

Герой отримав смертельне поранення, але у той самий момент, коли він помирав, над ним пролітали чорні журавлі. От їх він і попрохав стати його месниками – розкрити народу імена вбивць. І вони свою місію виконали – з’явившись у потрібний момент у правильному місці, і подавши голос. Хоча фактично злочинці видали себе самі, відреагувавши на «Івікових журавлів». За свій злочин вони отримали найвище покарання – смертну кару.

Оскільки Івік був відомим поетом, то його образ у творі – це символ мистецтва. А основна ідея балади – показати, як мистецтво може впливати на людей, яку силу воно має. Автор зосереджує свою увагу на різних моральних проблемах – як окремих людей, так і загалом суспільства. Розповідається у баладі як про минуле, так і про історичне сьогодення.

Читаючи український переклад твору, можна побачити у ньому такі художні засоби: порівняння, метафори, епітети та анафору. А сама фраза Івікові журавлі стала афоризмом.