Смерть поета

Вірш «Смерть поета»
Михайло Лермонтов

Вірш «Смерть поета» Михайла Лермонтова

Смерть поета
Михайло Лермонтов

Відплати, владарю, відплати!
Впаду до ніг твоїх:
Будь справедливим, покарай убивцю,
Щоб кара та в майбутнього віки
Твій правий суд нащадкам показала,
Щоб бачили злочинці приклад в ній.

Погиб поет, невільник честі,
Замовк, омовлений, навік.
Жадобу мсти не в силі знести,
З свинцем у грудях він поник.
Дрібних образ, ганьби і гніту
Не стерпів він; устав один —
Устав супроти думки світу,
Як і раніш… і вбитий він!
Убитий… що тепер ридання,
І зайвий хор пустих похвал,
І жалюгідні виправдання?
Кінець приречений настав.
А чи не ви то спершу гнали
Його сміливий, вільний дар
І для забави роздували
У серці схований пожар?
Ну що ж? радійте… біль шалений
Він витерпіти сил не мав:
Погас, мов світоч, дивний геній,
Вінок божественний зав’яв.

Байдужий вбивця не схитнеться;
Нема рятунку; звів курка,
Порожнє серце рівно б’ється,
З пістолем не здригне рука…
Чи ж диво?.. З далини чужої
До нас, як сотні втікачів,
На влови щастя і чинів
Прибивсь він, примха злої долі.

Глумивсь він, дерзко зневажав
Наш звичай, мову, честь і право.
Не пощадив він нашу славу,
Не зрозумів у мить криваву,
На кого руку він знімав!

І вбитий він — не встать з могили, —
Як той співець незнаний, але милий,
Здобича ревнощів глухих,
Що смерть прийняв, як він, з нещадних рук лихих,
Що ним оспіваний з безмір’ям сили.

Чому від мирних втіх і друзів простодушних
Він в світ оцей ступив завидливий, задушний
Для серця вільного і вогняних чуттів?
Чому він руку дав наклепникам зрадливим,
Чом ласкам і словам повірив їх брехливим,
Він, що людей з дитинства зрозумів?..

Зняли вінок вони — й новий вінець терновий,
Повитий лаврами, на нього надягли,
Та ж сховані шипи до крові
Чоло безсмертне протяли.
Отруєно йому життя останні хвилі
Підступним шепотом обмовників тупих,
І він у смерть поніс жадання мсти безсилі
І гіркоту надій, оманних, потайних…
Замовкли співи чудотворні,
Повік вони не задзвенять;
Лежить співець у пітьмі чорній,
І на устах його печать.

А ви, лихі нащадки знаті —
Гучною підлістю уславлених батьків,
П’ятою рабською що топчете, пихаті,
Уламки долею покривджених родів!
Жадібним натовпом посталі коло трона.
Ви, Слави, Генія і Вільності кати!
Сховались ви під захистом закона,

Суд перед вами й правда — все тремти!
Та єсть, єсть божий суд, розпусники неситі!
Єсть грізний судія; він жде;
Його на злото не купити,
Він знає все вперед — і всюди вас найде!
Даремно вам тоді злословити й дурити.
Ні, це вам не поможе знов.
І кров’ю чорною своєю вам не змити
Поета праведную кров!

Переклад І. Цитовича

Аналіз вірша «Смерть поета» Михайла Лермонтова


Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли), оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки.

Якщо ви є правовласником електронної книги «Смерть поета» Михайла Лермонтова українською мовою і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.

Відгуки на вірш «Смерть поета» Михайла Лермонтова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

251 переглядів