«Теологічно-політичний трактат»
Бенедикт Спіноза

Теологiчно-полiтичний трактат
Бенедикт Спiноза

«Теологiчно-полiтичний трактат» видатного нiдерландського фiлософа-пантеiста Бенедикта Спiнози (1632–1677) – один iз перших його крокiв на шляху до створення цiлiсноi картини свiту i зрозумiння «першопричини i походження речей», що мислилося як пантеiстичне розкриття генезису всiх предметiв та природних явищ з погляду тотожностi Бога та природи як единоi, вiчноi та нескiнченноi субстанцii. Почавши з аналiтичного розгляду текстiв Старого та Нового Заповiту i критики схоластичних поглядiв у контекстi вiдомих йому iсторичних та суспiльних закономiрностей, фiлософ прийшов до рацiоналiстичного осмислення атрибутiв свiтового становлення.

Бенедикт Спiноза

Теологiчно-полiтичний трактат

БІБЛІЯ ОЧИМА СПІНОЗИ

Спiноза Барух (Бенедикт) (1632–1677) – видатний нiдерландський фiлософ-пантеiст, еврей за походженням. Основнi твори: «Короткий трактат про Бога, людину та ii щастя» (1660); «Теологiчно-полiтичний трактат» (1670); «Етика» (1677). Його фiлософськi погляди складалися спочатку пiд впливом еврейськоi середньовiчноi фiлософii. Найбiльший вплив справив на нього, зокрема, фiлософ, теолог i лiкар XII ст. Маймонiд, книгу якого «Море невухим» («Вчитель заблукалих»), в робиться спроба поеднання бiблiйного вчення з аристотелiвською фiлософiею, вiн часто цитуе у своему «Теологiчно-полiтичному трактатi». Але вирiшальний вплив на молодого Спiнозу справила фiлософiя Декарта, яка сприяла оформленню його фiлософських iнтересiв i розриву з юдейською релiгiею. Спiноза засвоiв найважливiшi положення фiзики Декарта, а також подiляв основнi положення створеного Декартом рацiоналiстичного методу. Щоправда, Спiноза пiшов значно далi Декарта.

Вчення Спiнози е фактично критичною переробкою фiлософii Декарта, у якого фiзика i метафiзика вiдокремленi – перша мае матерiалiстичну ознаку, а друга – iдеалiстичну. Через об’еднання природи i Бога Спiноза об’еднуе згаданi протилежностi, але вони в нього не тотожнi. Бог, на думку мислителя, е iманентною, внутрiшньою, а не трансцендентною причиною всiх речей. Все перебувае в Боговi i в ньому зазнае руху. Природою фiлософ називае «всi речi», або «все», а субстанцiю мислить як еднiсть i необхiднiсть iснування в нiй. Атрибути Бога е одночасно й атрибутами природи.