«Чудовий день для рибки-бананки»
Джером Девід Селінджер

Чудовий день для рибки-бананки
Джером Девід Селінджер

У готелі перебувало дев'яносто сім нью-йоркських рекламних агентів, які окупували міжміський телефонний зв'язок. Через це дівчина з 507-го номера змушена була прочекати від дванадцятої до пів на третю, доки її з'єднали. Проте час вона не марнувала. Вона прочитала статтю з жіночого кишенькового журнальчика, що називалась "Секс: задоволення чи пекло?". Вона помила свої гребінець і щітку. Вона відчистила пляму на спідниці свого бежевого костюма із "Саксу"[1]. Вона вискубнула дві нові волосинки на родимці. Коли оператор подзвонив у кімнату, вона сиділа на підвіконні і вже майже закінчила лакувати нігті лівої руки.
Вона була не з тих дівчат, що кидають усе і відразу хапають трубку телефону, що дзвонить. Її вигляд немов говорив, що відколи вона стала дорослою, телефон у неї дзвонить безперестанку.
Поки телефон розривався, вона ретельно проводила щіточкою для лакування по нігтю свого мізинця, підкреслюючи краї лунки. Потім закрила пляшечку з лаком і, підводячись, помахала ще не висохлою лівою рукою туди-сюди у повітрі. Другою рукою підняла переповнену попільничку з підвіконня й перейшла з нею до нічного столика, де стояв телефон. Потім сіла на одне, вже прибране ліжко спального гарнітура і підняла трубку після п'ятого чи шостого дзвінка.
— Алло,— промовила вона, тримаючи розведені пальці лівої руки на відстані від її білого шовкового халата, крім якого на ній нічого не було, хіба що тапці,— персні залишились у ванній.
— З'єдную вас із Нью-Йорком, місіс Ґласс,— сказав оператор.
— Дякую,— мовила дівчина і розчистила на нічному столику місце для попільнички.
Пролунав жіночий голос:
— Мюріель? Це ти?
Дівчина відсунула трубку трохи далі від вуха.
— Так, мамо. Як ти?
— Я хвилююсь за тебе до безтями. Чому ти не телефонувала? З тобою все гаразд?
— Я хотіла подзвонити учора ввечері й позавчора. Телефон тут...
— З тобою все гаразд, Мюріель?
Дівчина відсунула трубку ще далі:
— Усе добре. Лише спекотно. Такого спекотного дня не бувало у Флориді з...
— Чому ти не телефонувала мені? Я хвилювалась через...
— Мамо, люба, не кричи до мене. Я тебе прекрасно чую,— сказала дівчина.— Я дзвонила тобі двічі минулого вечора. И один раз перед...
— Я ж казала твоєму батьку, що ти, мабуть, дзвонитимеш учора ввечері. Але ж ні, він все одно.