Демон
Михайло Лермонтов
Східна повість
Переклад Володимира Сосюри
ЧАСТИНА ПЕРША
І
Печальний демон, дух вигнання,
Літав над обрієм земним,
І днів минулих спогадання
Пливли юрбою перед ним;
Тих днів, коли в чертогах світу
Сіяв він, чистий херувим,
І на бігу, в огні блакитнім,
Комета усміхом привітним
Любила поміняться з ним,
Коли крізь вічності тумани,
Жадібний знань і повний сил,
Він стежив зграйні каравани
-В простори кинутих світил;
Коли, мов ясний небосхил,
Йому любов сіяла рання!
Не знав злоби він, ні вагання,
І не жахав ума його
Віків похмурих ряд безкрилий...
Він згадував... Але всього.
Не мав він пригадати сили!
II
Давно він, проклятий, блукав
Серед страшної самотини:
Услід за віком вік спливав,
Як за хвилинами хвилини,
У блиску зір ;і льоті хмар...
Землі безмежний володар,
Він сіяв зло без насолоди,
І на страшнім шляху тому
Не зустрічав він перешкоди, —
І зло наскучило йому.
III
Над верховинами Кавказу
Вигнанець раю пролітав;
Під ним Казбек, як грань алмазу,
Снігами вічними сіяв,
І, повен жаху для людини,
Мов щілина, житло зміїне,
Дар'ял між горами зіяв,
І Терек, буйний, як левиця,
Піднявши гриву на хребті,
Ревів — і звір гірський, і птиця
У ясносиній висоті
Глаголу вод його вчували,
І позолочені хмарки
З країн південних, здалеки
Його на північ проводжали.
І скелі, оповиті в сум.
Юрбою димною дрімливо
Дивилися на білий шум,
На хвиль бентежних вічну зливу.
І темні башти замкові,
Чолом шматуючи тумани,
Кавказу вічні вартові
Між гір стояли, як титани!
Прекрасно-дикий був навкруг
Весь божий світ — та гордий дух
Зневажливим окинув оком
Все, Богом створене самим,
І на чолі його високім
Це не відбилося ІНІЧИМ.
І?
І перед ним нові картини
З'явилися в ясній імлі:
Розкішна Грузія долини
Прослала килимом вдалі...
Щасливий, пишний край землі!
Стовпами зведені раїни,
Під ними срібні ручаї
На ложі з різного каміння,
Хитання роз, де соловТ
Красуням ШЛЮТБ пісні пломіннї,
Палкі освідчення свої;
Чинари пишні та розлогі,
Густим увінчані плющем,
Печери, де лежть тихцем
Удень олені ряснорогі,
І шум, і рух, і листя дим,
І гомону далекий грім,
І ніжні пахощі рослинні',
І день палкий в огні прикрас;
Росою повні кожний раз
Вогкі і ароматні ночі,
І зорі пристрасні, як очі
Грузинки у кохання час...
Залишити відповідь