Смерть чиновника
Антон Чехов
Одного чудового вечора не менш чудовий екзекутор, Іван Дмитрович Червяков, сидів у другому ряді крісел і дивився в бінокль на "Корневільські дзвони". Він дивився і почував себе, як у раю. Та раптом... В оповіданнях часто зустрічається оце "та раптом". Автори праві: в житті так багато несподіванок! Та раптом обличчя його зморщилось, очі підкотилися під лоб, подих спинився... він одвів від очей бінокль, нагнувся і... апчхи!!! Чхнув, як бачите. Чхати нікому й ніде не забороняється. Чхають і мужики, і поліцмейстери, і часом навіть таємні радники. Усі чхають. Червяков нітрохи не сконфузився, втерся хусточкою і, як людина чемна, поглянув навколо себе: чи не потурбував кого-небудь він своїм чханням? Але тут уже довелося сконфузитися. Він побачив, що дідок, який сидів поперед нього, в першому ряді крісел, старанно витирав свою лисину і шию рукавичкою і бурчав щось. У дідкові Червяков упізнав статського генерала Бризжалова, який служив у відомстві шляхів сполучення.
"Я його оббризкав! — подумав Червяков.— Не мій начальник, чужий, але все-таки незручно. Попросити пробачення треба".
Червяков кашлянув, подався тулубом наперед і зашепотів генералові на вухо:
— Пробачте, ваше-ство, я вас оббризкав... я ненавмисне...
— Нічого, нічого...
— Ради бога, пробачте. Я ж... я не хотів!
— Ах, сидіть, будь ласка! Дайте слухати!
Червяков зніяковів, дурнувато посміхнувся і став дивитись на сцену. Дивився він, але вже раювання більше не почував. Його став мучити неспокій. В антракті він підійшов до Бризжалова, походив біля нього і, переборовши нерішучість, пробурмотів:
— Я вас оббризкав, ваше-ство... Даруйте... Я ж... Не те щоб...
— Ах, облиште... Я вже забув, а ви все про те ж саме! — сказав генерал і нетерпляче ворухнув нижньою губою.
"Забув, а в самого єхидство в очах,— подумав Червяков, підозріливо позираючи на генерала.— І говорити не хоче. Треба б йому пояснити, що я зовсім не хотів... що це закон природи, а то подумає, що я плюнути хотів. Тепер не подумає, то потім подумає!"
Прийшовши додому, Червяков розповів дружині про свою нечемність. Дружина, як здалося йому, надто легковажно поставилася до того, що трапилось; вона тільки злякалася, а дізнавшись, що Бризжалов "чужий", заспокоїлася.
— А все-таки ти піди перепроси,— сказала вона.
Залишити відповідь