Мисливськi усмiшки (збiрник)
Остап Вишня
«Мисливськi усмiшки» вiдомого украiнського письменника Остапа Вишнi вже понад пiвсторiччя веселять нас – читати iх без смiху неможливо. Герой цих оповiдань – кумедний, трохи дивакуватий у своему священнодiйствi збирання на полювання, в очiкуваннi зайця або лисицi, в поверненнi додому – здебiльшого без здобичi або i без рушницi чи шапки. Але завжди вiн iронiчний до себе, доброзичливий i наiвний, як дитина. І головне для нього – не трофей, а спiлкування з природою.
Остап Вишня
Мисливськi усмiшки (збiрник)
Моя автобiографiя
У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм – рокiв, мабуть, iз десять пiдряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на Полтавщинi…
Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi, бiля Грунi, в маетковi помiщикiв фон Рот, де мiй батько працював у панiв.
Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку – колиска з вервечками, з другого боку – материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш – i ростеш собi помаленьку.
Так ото й пiшло, значить: iси – ростеш, потiм ростеш – iси.
Батьки моi були як узагалi батьки.
Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом.
Глибшоi генеалогii не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв розказувати, а коли, було, спитаеш у баби (батьковоi матерi) про дiда чи там про прадiда, вона завжди казала:
– Отаке стерво було, як i ти оце! Покою вiд iх не було.
Про материну рiдню так само знаю небагато. Тiльки те й пам’ятаю, що частенько, було, батько казав матерi:
– Не вдалася ти, голубонько, у свою матiр. Царство небесне покiйницi: i любила випити, i вмiла випити.
А взагалi батьки були нiчого собi люди. Пiдходящi.
За двадцять чотири роки спiльного iхнього життя, як тодi казали, послав iм Господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному.
Почав, значить, я рости.
– Писатиме, – сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу.
Справдилося, як бачите, батькове пророкування.
Залишити відповідь