«Шлях лучника»
Пауло Коельйо

Шлях лучника
Пауло Коельйо


До найкращого лучника краiни, Тецуi, який нинi скромно живе в селi та працюе теслею, прибувае iнший стрiлець iз далеких краiв i кидае майстровi виклик… Тецуя приймае його та навчае чужинця i мiсцевого хлопчину мистецтва стрiльби з лука. У «Шляху лучника» Пауло Коельйо висвiтлюе засадничi правила, якi стосуються не лише стрiльби з лука, а й усiх аспектiв життя; це зiбрання принципiв, що ведуть до багатьох чеснот.





Пауло Коэльо

Шлях лучника



© Paulo Coelho, 2003

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021


* * *


Леонардовi Ойтiciцi, який, побачивши одного ранку в Сен-Мартенi моi дзюдоiстськi вправи на осоннi, пiдкинув менi задум цiеi книжки


О Марiе, зачата без грiха,
молися за нас,
що звертаемося до Тебе.

    Амiнь

Молитва без чину –
то наче стрiла без тятиви,
чин без молитви –
то наче тятива без стрiли.

    Елла Вiлер Вiлкокс






Подяки


Ойгеновi Герiгелевi за книжку «Дзен у мистецтвi стрiльби з лука»;

Памелi Гартiген, генеральнiй директорцi Швабiвськоi Фундацii соцiального пiдприемництва, за опис якостей спiльникiв;

Деновi та Джекi Де Просперо за книжку «Кюдо», написану у спiвавторствi з Онумою-саном;

Карлосовi Кастанедi за опис зустрiчi смерти з нагвалем Елiасом.









Пролог







– Тецуя.

Хлопчина здивовано витрiщився на чужинця.

– Нiхто в селi не бачив Тецуi з луком у руках, – вiдповiв вiн. – Кожному вiдомо, що вiн заробляе на прожиття теслярством.

– Може, вiн на все махнув рукою, може, злякався, менi байдуже, – наполягав чужинець. – Але годi йому правити за найкращого лучника в краiнi, коли вiн уже закинув свое мистецтво. І я стiльки днiв згаяв на подорож саме для того, щоб кинути йому виклик i поставити крапку на його незаслуженiй тепер славi.

Хлопчина збагнув, що далi сперечатися немае сенсу: краще просто повести цього чоловiка до теслi, хай на власнi очi побачить, що помиляеться.

Тецуя працював у теслярнi, поставленiй у глибинi двору за хатою. Вiн обернувся, щоб глянути, хто до нього йде, але усмiшка в нього на губах застигла. Очi втупилися в довгу торбу, що ii нiс iз собою чужинець.

– Це саме те, про що ви думаете, – сказав новоприбулий.