Віра зростає у родині, де телевізорів удвічі більше, ніж кімнат, а кожен канал пропонує власну версію правди. Її дім не схожий на безпечне місце: грубість тут маскується під виховання, жорстокість — під турботу, а любов необхідно постійно заслужити. Батько Валера може бути кумедним, балакучим і навіть чарівним, але його настрій змінюється миттєво, тому Віра змалку вчиться вгадувати небезпеку за словами, інтонаціями й рухами. Мати Анжела шукає кращого життя, проте й сама залишається частиною цієї болісної родинної системи. У цьому середовищі телебачення стає для Віри водночас вікном у великий світ, школою виживання і мрією про втечу. Вона хоче бути помітною, успішною, найкращою — не лише через честолюбство, а й тому, що звикла пов’язувати досягнення з правом на любов. Коли ще підліткою Віра випадково отримує мікрофон регіональних новин, починається її довгий шлях крізь редакції, етери, професійні спокуси та поступове дорослішання.
Книга показує не сяйво студійних софітів, а все те, що залишається поза кадром: виснажливу гонитву за сюжетами, боротьбу за місце перед камерою, професійні компроміси, домагання, страх помилитися, тиск керівництва, небезпечні відрядження та абсурдні вимоги телевізійної індустрії. Тут можна побачити, як новини створюються з реальних людських трагедій, як приватне горе перетворюється на матеріал для етеру і як журналіст поступово ризикує втратити здатність відрізняти важливе від видовищного. Водночас оповідь не перетворюється на похмурий викривальний звіт: трагічне постійно сусідить із комічним, а медійний абсурд часом виглядає настільки неймовірно, що його важко було б вигадати.
Це також роман про вплив телебачення на цілу країну. Екран тут не просто розважає: він формує уявлення про успіх, створює кумирів, нав’язує страхи й пояснює людям, кому вірити. Віра бачить цю машину спочатку очима захопленої дівчинки, потім — амбітної журналістки, а згодом людини, яка дедалі краще розуміє ціну участі в ній.
«До побачення, телебачення!» варто читати не лише тим, хто цікавиться журналістикою. Це жива, дотепна й часом болісна історія про амбіції, родинні травми, залежність від чужого схвалення та поступове повернення права самій визначати власне життя. Книжка приваблює відчуттям забороненого погляду за куліси: читач ніби потрапляє туди, куди камера ніколи не повертається, і бачить людей, які щовечора створюють для мільйонів глядачів нову версію реальності. 📺
Драмеді про залаштунки вітчизняного телебачення
«Телевізор — один із соціальних деміургів, він конструює дійсність. Це голка, яка лусне вашу бульбашку і несподівано боляче вколе. Доки креативний середній клас користується пультом лише для зміни температури в кондиціонері, телевізор розказує вашій сусідці, коли міняти долари, продукує мас-маркетних кумирів, створює та руйнує президентів»,
— Емма Антонюк у передмові до книжки
Віра Дорош зростає у родині, де на три кімнати вдвічі більше телевізорів, а правда змінюється залежно від телеканалу. Вимогливість і жорстокість для неї — виховна норма, а завжди бути кращою — єдиний спосіб заслужити любов. Одного дня через збіг обставин підлітка Віра отримує в руки мікрофон регіональних новин. Так починається трагічний, але водночас і комедійний шлях дівчинки, яка мріє про славу у світі українського телебачення. Компроміси із совістю, курйози, домагання, спокуси і ризик — в її історії ви прочитаєте усе, що передує прямому етеру. Усе, що не покажуть у вечірніх новинах.
Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли), оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки.
Якщо ви є правовласником електронної книги «До побачення, телебачення!» Емми Антонюк українською мовою і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.
