«Олівія Кіттеридж. Книга 1»
Елізабет Страут

Олівія Кіттеридж — учителька математики, а згодом пенсіонерка, яка не звикла приховувати свою думку. Вона різка, уперта, нетерпима до сентиментальності й безжально критикує зміни в рідному містечку. Її важко назвати зручною чи лагідною людиною. Водночас Олівія здатна помітити чужий відчай і виявити несподіване співчуття саме тоді, коли інші воліють відвернутися. Найболючіші стосунки пов’язують її з родиною. Генрі, доброзичливий власник аптеки, сприймає шлюб з Олівією водночас як благословення і важке випробування. Вона любить чоловіка, але далеко не завжди вміє відповісти на його ніжність. Дорослий син відчуває, що материнська любов душить його, тоді як сама Олівія не розуміє, чому вони віддаляються. Страут не ділить героїв на винних і невинних: кожен тут завдає болю, сам того не бажаючи, і кожен прагне бути почутим.

Навколо родини Кіттеридж розгортаються історії інших мешканців Кросбі. Вони переживають зради, втрати, самотність, депресію, розчарування в шлюбі, страх перед старінням і відчайдушну потребу в близькості. За зовні звичайними розмовами, сімейними вечерями чи випадковими зустрічами приховуються драми, про які сусіди можуть навіть не здогадуватися. Завдяки цьому містечко поступово оживає, а Олівія постає не лише такою, якою бачить себе, а й такою, якою її запам’ятали інші.

Це некваплива, психологічно точна книжка без штучних ефектів і мелодраматичних прикрас. Її сила — у живих, суперечливих людях, яких не завжди легко любити, але неможливо звести до кількох простих рис. «Олівія Кіттеридж» може бути сумною, гострою і подекуди дуже смішною, проте крізь усі історії проходить думка про те, наскільки люди потребують одне одного. Роман варто читати заради блискучого знання людської природи, тонких спостережень і незабутньої героїні, яка дратує, дивує, ранить — і непомітно стає близькою. Недарма книжка здобула Пулітцерівську премію: це велика література про начебто маленькі, буденні життя.