Війна і мир
Лев Толстой
ТОМ ПЕРШИЙ
ЧАСТИНА ПЕРША
Ah bien, mon prince. G?nes et Lucques ne sont plus ue des apanages, des маєтки, de la famille Buo-aparte. Non, Je vous pr?viens, que si vous ne me ites pas, que nous avons la guerre, si vous vous ermettez encore de pallier toutes les infamies, toutes les atrocit?s de cet Antichrist (ma parole, j'y crois)—je ne vous connais plus, vous n'?tes plus mon ami, vous n'?tes plus мій вірний раб, comme vous dites1. Ну, здрастуйте,
1 —— Ну, князю, Генуя і Лукка — маєтки фамілії Бона парте. Ні, я вас попереджаю, якщо ви мені не скажете, шо в иас війна, я кию ви ще дозволите собі захишатв всю гидоту, всі страхіття цього антихриста (справді, я вірю, що вій антихрист),— я вас більше не знаю, ви вже ае друг мені, ви вже не мій вірний раб, як ва кажете.
здрастуйте. Je vois que je vous fais peur1, сідайте і розказуйте.
Так говорила в липні 1805 року відома Анна Павлівна Шерер, фрейліна і близька до імператриці Марії Федорівни особа, зустрічаючи важного й чиновного князя Василя, який першим приїхав на її вечір. Анна Павлівна кашляла кілька днів у неї був грип, як вона казала (грип — було тоді нове слово, вживане лише зрідка). В записочках, розісланих вранці з парадним лакеєм, було написано однаково в усіх:
"Si vous n'avez rien de mieux ? faire, M. le comte (або mon prince), et si la perspective de passer la soir?e chez une pauvre malade ne vous effraye pas trop, je serai charm?e de vous voir chez moi entre 7 et 10 heures. Annette Scherer"2.
—Dieu, quelle virulente sortie!3—відповів, увійшовши і нітрохи не збентежившись від такої зустрічі, князь у придворному гаптованому мундирі, в панчохах, черевиках і в зірках, із світлим виразом плоского обличчя.
Він говорив тією вишуканою французькою мовою, якою не тільки говорили, але й думали наші діди, і з тими тихими, поблажливими інтонаціями, які властиві значній людині, що зі-старіл'ась у вищому світі та при дворі. Він підійшов до Анни Павлівни, поцілував її в руку, підставивши їй свою напахчену осяйну лисину, і спокійно вмостився на дивані.
— Avant tout dites moi, comment vous allez, ch?re amie?4 Заспокойте мене,— сказав він, не змінюючи голосу і тоном, у якому з-за пристойності та співчуття просвічувала байдужість і навіть іронія.
— Як можна бути здоровою...
Залишити відповідь